ДЕНЬ 15: ФАКТИ ВИРІШУЮТЬ УСЕ?

Потім каже Хомі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий! (Вiд Iвана 20:27)

Чи послухався Хома Господа? Нема причини сумніватися в цьому і нема причини про це сперечатися. Проблема в іншому – наскільки всетаки вирішальні докази для людини, яка хоче вірити? Чи віра не потребує доказів а все сприймає беззаперечно?

Для мене це важкі запитання, є лише спостереження. Дружина мого діда була щирою і благочестивою християнкою, а він співчував комуністам і шукав докази для того, щоб вірити.  Наприкінці життя він таки схилився в користь віри і допомогою йому стали свідоцтва відомих християн-учених. 

Мій інший дід тримався віри перед лицем усього села. Лише його і сусідня родини належали до баптистської громади з сусіднього села. Його віра була тиха і трудова, доказана багатьма десятиліттями чесної, надійної і якісної роботи і спокійною на миролюбивою вдачею. Він не шукав доказів - його життєве свідоцтво для багатьох згодом стало доказом віри. 

Точно немає одного шляху віри - один приходить через численні сумніви і вагання, пошуки і докази, іншому віра немов би дається і він з усією довірою тримається написаного Слова. Мабуть воно єдине, яке можна рекомендувати для шукаючих Бога. Коли Ісус розповів про багача і Лазара то виклав своє розуміння того, що потрібне для віри. Виявляється Слова Божого вистачає, а кому мало, тому і чудо воскресіння мертвих не допоможе. Як це не допомогло свідкам Ісусових чудес не кричати "розіпни". 

Чи погано сумніватися і шукати доказів? Не настільки, як вдавати віру, тримаючись неосмисленої традиції. Чи можна вірити, приймаючи Слово на віру? Можна, хоча це не визволяє від закрадання сумніву. Історія Хоми вказує на те, що шукаючий таки знаходить. Ісусу не минає складних долей бо Він наш Господь і наш Бог. І якщо воскреслий Ісус знову і знову являвся своїм послідовникам - то напевно й тому, щоб надати ще один аргумент в корить віри у Месію.

ДЕНЬ 14: ІСУСОВА АТМОСФЕРА

Вийшовши з човна на берег, вони побачили там розкладене вогнище, на якому пеклася риба, а поруч лежав хліб... І це було вже втретє, як Ісус з’явився Своїм учням після того, як Він воскрес з мертвих. (Від Іоана 21:9, 14)

           

Автор Євангелії поміщає нас в особливу атмосферу. Семеро учнів  намарно працювали не покладаючи рук. Результат нічної роботи - відсутність будь-якого результату. Та коли з'являється Ісус, усе починає дивним чином мінятися. Спочатку зловилося безліч риби у час, коли ловитися вона не повинна. Тоді для утомлених рибаків хтось уже приготував сніданок. Згодом вирішується психологічно-моральна проблема – камінь звалюється з душі Петра і він дістає перспективу і завдання. А ще все якось стало на свої місця – є Учитель, а навколо Нього учні. Знову як і раніше. Учитель умівє об'єднувати, впорядковувати і зфокусовувати. А ще вміє смажити рибку і роздобувати хліба... Хочеться жити і працювати, йти і служити. 

Мене захоплює описання того ранку, коли воскреслий Ісус втретє з'являється учня. Здається, що все просте, вчинене Ісусом є вкрай значним, бо пронизане деталями щирої уваги до людей, з якими Він має справу. У діях Ісуса є щось таке, що подібне на ніжну любов. Колись апостол Павло зрозумівши, буде про це ж вчити християн в Римі: "Будьте братолюбні один до одного з ніжністю..." (12:10)

Приклад Воскреслого є дороговказом для кожного християнського лідера-служителя. Не всім це властиво і багатьом, як мені, дається важко, але Господь виказує таке тепло і добрість, що я не можу не слідувати за Ним. А якщо Він продовжує служити мені, то як можу не служити братам...

ДЕНЬ 13: Я Є ХТО Я Є

...третього дня Він воскрес за Писанням, і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з'явився Він Якову, опісля усім апостолам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона. (1-е до коринтян 15:4-10 UBIO)

Ісус після воскресіння з'являвся людям. Досвід таких зустрічей докорінно змінював людей. Вони сповнювалися глибокою довірою до Учителя, найретельнішим чином згадували усі Його слова вчення (згодом дехто з них навіть їн записав у Євангелії) і намагалися кожному єрусалимлянину сказати що Учитель Ісус то таки насправді Месія. 

Цікаво що сила Ісусового воскресіння дієва і після того, як він вознісся. Шауль, чи як на грецький лад - Савл тому свідок. Ісус перестрів і відкрився йому, чоловікові, який з благочестя готовий був убивати іншодумців. 

Три дні потрібно було людині гострого розуму, глибокої освіти і ревнивої побожності щоб усе переосмислити з нової перспективи - Ісус з Назарету таки живий і Він насправді Месія. 

... Чого тільки історики і богослови не напишуть про апостола Павла (малий - таке латинське ім'я взяв Савл) - і будуть мати рацію бо його вклад у Боже Царство неймовірно великий. Так ап. Павло пересадив християнську віру з юдаїзму до язичників, він допоміг зформуватися християнському богослов'ю, бо ясно у світлі і дусі Ісусового вчення відділив Церкву всіх народів від національної релігії Ізраїлю. 

Про себе Павло напише найгірші слова, обізвавши себе недоношеним лише щоб підкреслити свою виключну залежність від благодаті. Благодать – це унікальна Божа милість, яку не можна ні заслужити ні заробити але яка єдина здатна підняти людину і наповнити її божественною силою любові. 

"...благодаттю Божою я те, що є" - це істина, яку про себе може сказати лише правдиво велика Божа людина, яка чогось досягнула через зустріч з воскреслим Ісусом. Бо знає, що усе, ким вона є – це виключно Божа добрість і благодать. 

Чому ж так мало християн досягають чогось значного як Павло апостол? Бо не слухняні радикальному послуху і упокоренню щоб діяти залежно від Божої благодаті. 

ДЕНЬ 12: ЩО ЗНАЧИТЬ ВІРИТИ В ДУШІ?

Коли ж усе виповнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали. Але Бог воскресив Його з мертвих! Він з'являвся багато днів тим, що були поприходили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед людьми. (Дiї 13:29-31)

В стрічці новин соц. мережі натрапив на дещо саркастичний вислів. 

     

Вислів має на меті поконфронтувати з такою модерною тезою, що релігія то виключно інтимна справа і про це не говорять. Вірить людина собі глибоко в серці і це її приватна справа. Безперечно, вірування завжди зачіпають глибинну суть особистості і є реальністю серця. 

І все ж... В серцевині самої християнської віри закладене розуміння, що вірою діляться і це та внутрішня категорія, яка завжди має своє видиме вираження. Насамперед віра визначає мислення. Тоді віра і мислення визначають дії як у звичних життєвих обставинах, так і особливо у критичних. 

Для християн також категоричної важливості має розуміння, що віра розділяється і підтримується колективно - на церквоних богослужіннях і в домашніх групах.

З досвіду життя першої церкви довідуємося, що свідки воскреслого Ісуса розповідають про Спасителя іншим людям. Бо вірити у Воскреслого означає розповідати про Нього. Таким чином для сповідуючого живого Ісуса християнина вірити в душі ідентичне розповіді про свою віру іншим і розділення її у колі церковної родини. 

ДЕНЬ 11: ВПЛИВОВА МЕНШІСТЬ

Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми! Дії Апостолів 2:32

Чи може невелика група людей, які думають по-іншому як більшість мати вплив у суспільстві? Історія і сучасні спостереження говорять що так. Такі групи мають ряд спільних рис, які кидаються у вічі.

По-перше, їм притаманна безперечна переконаність  в істинність і принципову важливість того, що вони цінують і у що вірують.

По-друге, їм притаманна феноменальна єдність – вони неабияк об’єднані навколо того, у що вірують та що цінують.

По-третє, їм властива безстрашність та заповзяття у поширені своїх ідей та вірувань. Вони взагалі не бачать перепон на своєму шляху і вони нестримні.

І по-четверте, усіма ними рухає якась потужна внутрішня сила – когось ненависть, когось матеріальна зацікавленість, когось жадоба до слави чи влади, а кимось рухає сила любові до Особи.

Першоапостольська церква – це невелика група чоловіків і жінок, об’єднаних вірою у воскреслого Ісуса, яких наповнила любов до Нього, бо Він став їхнім Паном і Спасителем. Його воскресіння вдихнуло в них непорушну віру в істинність Його вчення і взагалі забрало страх перед зовнішнім, часто ворожим суспільством.

Об’єднані, невтомні та безстрашні вони, хоч і перебували в абсолютній меншості не просто до римської імперії але й навіть юдейського суспільства, пронесли вістку про Воскреслого Ісуса Христа так, що за життя одного покоління Христова Церква поширилася по усій безкраїй імперії.

Для сучасного християнина, який живе в секуляризованому суспільстві епохи постмодерну, важливо не випустити з виду, що його сила, безстрашність та заповзяття криється у певності Христового воскресіння та любові до Господа Ісуса. Це робить людей Ісусовими свідками.

Сьогодні помісна церква може бути отакою впливовою меншістю, яка не залежно від розміру та наявного ресурсу, не залежно від епохи і суспільства зможе проголосити вістку про Спасителя Ісуса усім. Це можливо при уміві - вона (церква) житиме живою вірою у Воскреслого Ісуса, буде навколо Нього об’єднана та через любов до Нього буде безстрашною та заповзятою у свідоцтві.

Дійсне і протилежне – сучасна церква безсила перед викликами сучасності бо Бог далекий і недоступний, бо віруючі об’єднанні навколо сімейних чи приватних інтересів та натхненні заздрістю та жадібністю. Така меншість приречена хоча її ніхто не буде чіпати і вона нікому нецікава і не потрібна. А Ісусове воскресіння згадується лише як традиційне привітання за ситним сімейним столом.
... Хто пережив зустріч з Воскреслим, той стає Ісусовим свідком, бо не може ним не бути!

ДЕНЬ 10: ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА

Хто і коли її винайшов? Думаю, це сталося ще в райському садку, коли Єву, запитуючи про заборонений плід, тричі обманули, двічі привели до глибоко сумніву у добрості і милосерді Бога. Сатана від початку людства веде інформаційну війну проти творива, використовуючи усі доступні кожному поколінню засоби. Його мета проста – затуманити правду сумнівом і заплутати неправдою, що неодмінно привести людину до розчарування Богом - Творцем.
Ось особливий приклад:

Порадившись із старійшинами, ті вирішили дати воїнам багато грошей, наказавши: «Розповідайте всім, що учні Ісуса прийшли вночі й викрали Його тіло, поки ви спали". (Від Матвія 28:12-13). 

Матвій вказує, що така, на перший погляд, абсурдна ідея - відверто обманювати не така вже й безперспективна і навіть живуча: "І пронеслося слово оце між юдеями, і тримається аж до сьогодні" (Від Матвія 28:15). До речі, брехня має бути брутальною – так люди швидше повірять. "Дати грошей" і ходити по місту щоби брехати - це відома метода, через яку масмедія ніколи до кінця світу не перестануть існувати.

Сьогодні роль солдатів які за гроші по місту брехню розносять виконують засоби масової інформації - електронні та друковані газети й журнали, онлайн і офлайн телебачення та радіо. Засоби інші, мета і метода таж сама. Друкується за гроші інфомація, яка так чи інакше впливає на її споживачів. Гірше за все є те, що те, що в наш розум потрапляє не може не впливати на нього.
Досконалою ілюстрацією є останній рік, у якому рекорд по зломаному довір'ю не лише між братами та сестрами, батьками й дітьми сусідніх країн, але й між одновірцями. Ні кровний, ні релігійний союз не встояв перед всемогутністю засобів масової інформації які продовжують контролювати усе.

Є лише один вихід - свідомо прийняти рішення максимально обмежити себе у поглинанні зовнішньої інформації зі ЗМІ і відновити довіря до живих і близьких людей - рідних по тілу та близьких по духу. Тоді ми й зможемо почути історію зміненого Воскреслим людського життя і зможемо ... повірити знову.
У нас немає іншого способу вірити в Ісуса, зростати в довір'ї до Нього як не через Солово і свідчення живих людей про Нього і силу Його воскресіння.

ДЕНЬ 9: МИ - ХРИСТОВІ АПОСТОЛИ

Тоді знову сказав їм Ісус: Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю! (Вiд Iвана 20:21)

Що ззовні змінилося в Ісусі після смерті і воскресіння? Небагато що, найсуттєвіше звичайно це сліди від цвяхів і пробитого боку – ключові знаки заплаченої непомірно високої ціни. 

А от що найбільше в Ісусі не змінилося, то це МІСІЯ. Саме ради місії Ісус прийшов на землю, ради неї перетерпів хрест і усю зневагу. Власне місія - це перша тема, яку Господь хоче обговорити зі Своїми послідовниками. І ця тема Ісусові не просто приємна. Місія – це головне послання до учнів, це програма для усіх Його послідовників. Виявляється, що і називати себе учнем, послідовником Ісуса неможливо, якщо людина не розділяє Ісусової місії! 

"Я вас посилаю" - ці слова Ісус не одноразово повторював ще за життя, вказуючи послідовникам на серцевину їхнього завдання. Він навіть називав їх "апостолами", тобто посланниками. Ми звикли більше до латинського слова з цим же значенням - місіонери. Тобто люди зі звісткою, проголошення якої усім стає їхньою справою, задачею – тобто місією. 

Кожному - тобі і мені, хто зазнав Божого зціляючого дотику Господь Воскреслий вручив апостольську повістку. Він хоче щоб ми Його, Його слово Правди і світло Його воскресіння зробили відомими серед свого покоління. Як ми це зробимо – Господь Ісус полишив за нами, головне щоб наші сучасники посеред усіх культурних і релігійних віянь і трендів почули і побачили, навіть змогли дотикнувся до свідка Христового, який живе життям і силою Воскреслого, життя якого зазнало трансформації. Мабть найнедоречніше що може бути, це коли люди, які носять ім'я християнське не усвідомлюють себе посланцями, не живуть місією. 

Ми послані Ісусом і нам сповіщено Його Духа, Який наповнює нас божественної любов'ю та силою. Бо ми Христові апостоли, посланці до нашого часу. 

ДЕНЬ 8: МИР ВАМ!

А вони розповіли, що сталось було на дорозі, і як пізнали Його в ламанні хліба. І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: МИР ВАМ! (Вiд Луки 24:35-36)

Мир вам! - це пасхальне послання Воскреслого до зібрання учнів. Він з нами – а тому з нами мир. Його смерть дарує мир з Отцем, Його воскресіння нас воскрешає до миру і гармонії з собою, до миру з братами і сестрами. Його мир більший за всі війни і протистояння, більший за всю біль і катастрофу – бо з Своїм миром Спаситель дарує віру, надію і любов які тримають, піднімають і роблять сильним найслабшого.

… Сьогодні Він зустрічає нас, як і раніше, коли ми в дорозі у своїх справах, заклопотані, депресивні. Він зустрічає нас, щоб нагадати про те, що говорив, щоб нагадати про Себе. Він зустрічає нас і коли ми заплутуємося і безцільно мотаємося у тривозі та безнадії. На щастя, коли не впізнаємо Його, воскреслого, то Він дарує прості знаки і розділяє з нами щоденний хліб. І особливо являє Себе учням, коли ми розповідаємо одне одному наш досвід зустрічі з Ним!

«Мир вам» - це найвеликодніше з усіх привітань. Воно найактуальніше для нас сьогодні. Божественний мир можна прийняти лише приймаючи Ісуса як Бога, як Спаса, як Воскреслого Господа. Бо мир – це  і є Ісус, Живий, Прославлений, Величний і Близький Син Божий і Людський.

У нас є визначна великодня місія – нести Ісусів мир людям без віри, без надії, без любові. Не змучуймося, Воскреслий з нами!

ДЕНЬ 7: КОЛИ ВОРОГИ МАЮТЬ КРАЩУ ПАМ'ЯТЬ, ЯК ДРУЗІ

А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну. (Вiд Матвiя 27:62-63)

Навіть мертвий Ісус не давав єрусалимським релігійно-політичним лідерам спокою - вони б краще який бетонний саркофаг, як над чорнобильським реактором спорудили, лиш би бути певними, що позбулися як вони визначили 'обманщика' назавжди. Це були напевно віруючі люди, які чули-знал-діяли згідно їхньої віри – вони направду були певні того, що (не дай Боже) може статися і Той воскресне, оживе, явиться людям. А народу тільки дай щось таке – якщо за живим ходили, то за воскреслим і поготів. Ще гірше: оживлення мертвого ствердить його правоту і викриє неправду вождів, а владумаючі не звикли бути не правими. 

Сатана і його слуги краще всіх віруючих знають, що Ісус живий, що Він не залишився у горбі, що Він прийде і що буде суд. А ще вони також знають, що віра в Воскреслого Ісуса змінює життя, чого ніколи не зможе зробити віра у зовсім неБлагодатний вогонь. Бо не має благодаті у вогняному шоу - вона в Ісусі, у Його слові, у доброчинстві. Думаю саме тому, що демони знають і вірують в силу воскресіння то і навчили українців, що Пасха - то фарбовані яйця і розмальована булка.

Результати пошуку у Google за словом "Пасха". Згідно з основними зображеннями
очевидно, що Пасха - то національне свято фарбованого яйця.

Моя дитина принесла зі школи інформацію що саме це і є головні символи Великодня. А скільки поганства написано про четвер - ніби хрещення Руси-України і не було. Жодне інше свято не позбавлено своєї суті настільки, як свято Христового страждання, смерті і Воскресіння. Чому? Бо ворог краще знає про силу Христового воскресіння. І буде відроджувати поганські традиції, шантажуючи їхньою древністю і вогні буде розвозити з побожним видом лише аби людина не дотикнулася до суті: ЩО НАСПРАВДІ ОЗНАЧАЄ СМЕРТЬ І ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДА ІСУСА!

Не є і бути не може солодкий хліб і розмальовані яйця головним символом свята Пасхи (це може у кращому разі ще піти за традиційну їжу), бо символ один – ЖИВИЙ СПАСИТЕЛЬ І ГОСПОДЬ ІСУС, ЯКИЙ УМЕР ЗА НАШІ ГРІХИ І ВОСКРЕС РАДИ НАШОГО ОПРАВДАННЯ, ЯК ПРО ЦЕ НАПИСАНО У ПИСАННІ! Він переміг диявола у п'ятницю, а в неділю ми святкуватимемо Його перемогу!

ДЕНЬ 6: СПРАВЖНЯ ЛЮБОВ

І тростиною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому... (Вiд Марка 15:19 UBIO)

У знущанні над ув'язненим є щось очевидне демонічне - це коли людина використовує свій талант, фантазію і творчість щоб фізично і душевно спричинити біль і максимально принизити уже зв'язаного, безсилого, уже деморалізованого і ще законно не засудженого в'язня. Пригадую огидний і цинічний "парад військовополонени" організований днр у Донецьку - очевидна самохваленість, яка, сподіваюся дочекається свого трибуналу. 

Але навіть наші вояки не зазнали такого приниження від військових противників як Ісус спочатку від "своїх" а за годину від римлян. Думаю знущання для Ісуса-Людини були невиносимі через Його чистоту і невинність. А ще страшний гріх, який лежав на Ньому був а) не Його і б) це були гріхи усього людства за всі часи. 

Що значили людські знущання для Ісуса-Бога мій розум немає жодної ідеї. Я бачив як діти іґнорували і насміхалися над батьками, я спостерігав як підлеглі не люблять начальство, бачив школярів, які капостили своїм учителям. Але важко проникнутися в розуміння того, як я, творіння, можу плювати в лице Творця? Що має бути зі мною, сотвореним, щоб свого Творця я бив по голові? І яким таким правом я можу іронічно, ідіотсько регочучи, кланятися перед обпльованим і побитим Життєдавцем, через Котрого я взагалі можу існувати? 

Страстная п'ятниця найгіршим чином малює не єврейських і римських суддів і солдат а само людство і мене. Це я убив Спасителя, це я плював йому в обличчя і бив Господа і Творця по голові. Бо я - нікчемне творіння і ниций грішник. Саме мій гріх разом з гріхом мого предка Адама зробив Ісусову смерть незворотньою, оскільки наш Батько полюбив нас всупереч тому, які ми є. І те, що сьогодні ми прощені і помилувані і долучені до синів Божих знову то це тому, що Спаситель не зійшов з хреста, але вмираючи просив за нас вбивць Творця щоб помилував і пробачив... Така справжня любов. 

ДЕНЬ 5: ІСУС У РОБОЧИХ ШОРТАХ

Написав заголовок і думаю - а не єресь бува написав? Знову перечитую євангелиста: "Ісус... устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний." (Iвана 13:4-5). Як на старій іконі може бути декілька шарів фарби і навіть образів, так розумію і на моїй власній "іконі" Ісуса є багато культурно-релігійно-

традиційних шарів.  А Ісус таки справді звільнив себе від звичного 'парадного' одягу, який зв'язував, не давав свобідно пересуватися, присідати, ставати на коліна, робити різкі рухи. Шорти - це відносно сучасний одяг, а Ісус просто підперезався рушником і не для загаряння, а задля роботи – брудної, вонючої, рабської – помити дорослим дядькам щонайменше 24 ноги, які цілий день топтати вулиці древнього мегаполісу, який ще не знав справжньої каналізації і користувався "живим" транспортом. Чисті ноги були не були незначною частиною спілкування – усі сиділи на підлозі і ноги були близько і скрізь. Але суть не в ногах, а в рабі, якого не було щоб їх помити, і присутні також цим не переймалися.

Вечеря Господня була започаткована саме того четвергового вечора, який Ісус перервав, щоб роздягнутися і помити ноги. Ісус не перестав вчити.  Його вчення прямо стосувалося присутнього слухача і пророчо сягало читача наших днів. Ісус вчив і розповідав притчі.  Для викладання підходили прості речі які попадали під руку або в поле зору. Ісус вчив даючи торкнутися, помацати, понюхати, спробувати і послухати.
Головний урок того вечора (а їх було декілька) полягав у тому, що учням потрібно на завжди дещо зберегти в пам'ті. Як євреї через пасхальну овечку мали нагадувати собі про потужну Божу руку, яка вивела їх з єгипетського рабства, так учні через хліб і вино мали нагадувати собі і пам'ятати про розломлене тіло і пролиту кров їхнього Спасителя (як це буде вони, на відміну від нас, вони ще не знали).  Бо це була ціна визволення від Адамого ярма, зодягнутого непослухом.

Усе геніальне просте - шматок хліба, ковток виноградного напою знайдеться завжди і це все, що потрібне для найпростішої церемонії, яка складається з молитви, розділення, вкушання і роздумування про Жертву.
Пройдуть роки і сторіччя, розійдуться по світу учні і розділяться церкви, зміняться цивілізації і продукти харчування, але збережеться просте - шматок хліба (в пам'ять про тіло) і ковток червоного напою (в пам'ять про кров). Звичнайно, обов'язково прийде сатана і посіє суперечку, сварку і розділення про прісний чи квашений хліб, про вино чи сік, про декілька великих чи багато маленьких чаш, про те, що їмо хліб чи м'ясо. Але і про це Господь Ісус попередив, та учні ніяк не навчаться відділяти суть і істину від звички і традиції.
Не забуду і про другий урок того вечора - він надважливий і надсуттєвий. Ради цього уроку Ісус зробив роботу раба. Він, на-всю-країну-відомий чудотворець і раввин мив своїми руками бруднючі ноги учням – рибакам, бунтівникам і митникам. Для чого? Бо знав, що вірус гріха через який Йому потрібно вмерти особливо жостоким способом, мов розбійник, сильно в’ївся в область лідерства. Хто керує - той має, той дуже зверху і йому можна те, чого не можна іншим. Катастрофа Ісусового вчення полягала у тому, що нова лідерська парадигма визначала готовність брати до уваги найгостріші потреби людини і конкретну практичну допомогу самого лідера. Від тепер не роздає команди і не вимагає безумовного послуху але об'єднує посвячених надихаючи їх власним прикладом до праці.
Ось для чого Ісус зняв костюм і сорочку з краваткою - не зручно у тому всьому "мити ноги" - спуститися донизу на підлогу і там служити ведучи за собою таких же ненормальних.
... Мені всеодно важко уявити Ісуса в робочих шортах, та й реакція Петра мені близька. Але я хочу мати частку з Ісусом, тому у мене немає іншої парадигми лідерства.
Господи, дай мені байдужість до титулів і посад, дай мені терплячого несприйняття улесливої шанобливості ближніх. Збережи від командирського духу, мислення, інтонації. Головне очі мені дай відкриті, щоб бачити де мене потребують люди і упокорення щоб таки туди йти. Амінь