Насамперед Учитель миру і Наставник єдності не бажав, щоб молитва звершувалася особисто та індивідуально, так, немов той, хто молиться, тільки за себе молився. Справді, ми не говоримо ні “Отче мій, що єси на небесах” ні “хліба мого насущного дай мені сьогодні”; кожен з нас не просить про прощення тільки свого боргу, не молиться, щоб тільки самому не бути введеним у спокусу і визволеним від лукавого. У нас всенародна і спільна молитва, і коли ми молимося, то молимося не за когось одного, але за весь народ, тому що ми – весь народ є одне.Не знаходжу кращих слів, щоб пояснити множину у молитовному зразку Ісуса. Єдність громади, взаємозв'язок і взаємотурбота характерні живому і помісному тілу Христовому. Справи продовжують молитви. А що, якщо молитви сучасних християн індивідуалістичні, а традиції осмисленного повтору Ісусового прикладу нема? То і справи перейняті собою і клопотання до Господа про себе головним чином. Де тоді громада - зібрання народу Божого? У неділю, святково зібрані і усміхнені - приготовлені і навчені співаки співають, пастори навчають (така їхня доля або робота). А чи є хліб щоденний у ближнього? А чого немає ймовірно спокушеного? А як з гнівом і підступом ближнього? А кого це сильно цікавить, головне щоб я більш менеш виглядав і богослужіння не було нудним.
За Ісусовим прикладом виявляється навіть до Господа я насамперед приходжу як частин цілого. Я ЧАСТИНКА ЦІЛОГО! Одна і не особливо значна, але цінна в Божих очах. І все ж частинка.
Сучасним християнам по-новому треба вчитися старій молитві. Щоб закарбовувати у свідомості, пам'яті і ментальності, що МИ - ЧАСТИНА НАРОДУ БОЖОГО, до нього належимо, про нього турбуємося, бо "МИ - ВЕСЬ НАРОД Є ОДНЕ".
Немає коментарів:
Дописати коментар