ДЕНЬ 5: ІСУС У РОБОЧИХ ШОРТАХ

Написав заголовок і думаю - а не єресь бува написав? Знову перечитую євангелиста: "Ісус... устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний." (Iвана 13:4-5). Як на старій іконі може бути декілька шарів фарби і навіть образів, так розумію і на моїй власній "іконі" Ісуса є багато культурно-релігійно-

традиційних шарів.  А Ісус таки справді звільнив себе від звичного 'парадного' одягу, який зв'язував, не давав свобідно пересуватися, присідати, ставати на коліна, робити різкі рухи. Шорти - це відносно сучасний одяг, а Ісус просто підперезався рушником і не для загаряння, а задля роботи – брудної, вонючої, рабської – помити дорослим дядькам щонайменше 24 ноги, які цілий день топтати вулиці древнього мегаполісу, який ще не знав справжньої каналізації і користувався "живим" транспортом. Чисті ноги були не були незначною частиною спілкування – усі сиділи на підлозі і ноги були близько і скрізь. Але суть не в ногах, а в рабі, якого не було щоб їх помити, і присутні також цим не переймалися.

Вечеря Господня була започаткована саме того четвергового вечора, який Ісус перервав, щоб роздягнутися і помити ноги. Ісус не перестав вчити.  Його вчення прямо стосувалося присутнього слухача і пророчо сягало читача наших днів. Ісус вчив і розповідав притчі.  Для викладання підходили прості речі які попадали під руку або в поле зору. Ісус вчив даючи торкнутися, помацати, понюхати, спробувати і послухати.
Головний урок того вечора (а їх було декілька) полягав у тому, що учням потрібно на завжди дещо зберегти в пам'ті. Як євреї через пасхальну овечку мали нагадувати собі про потужну Божу руку, яка вивела їх з єгипетського рабства, так учні через хліб і вино мали нагадувати собі і пам'ятати про розломлене тіло і пролиту кров їхнього Спасителя (як це буде вони, на відміну від нас, вони ще не знали).  Бо це була ціна визволення від Адамого ярма, зодягнутого непослухом.

Усе геніальне просте - шматок хліба, ковток виноградного напою знайдеться завжди і це все, що потрібне для найпростішої церемонії, яка складається з молитви, розділення, вкушання і роздумування про Жертву.
Пройдуть роки і сторіччя, розійдуться по світу учні і розділяться церкви, зміняться цивілізації і продукти харчування, але збережеться просте - шматок хліба (в пам'ять про тіло) і ковток червоного напою (в пам'ять про кров). Звичнайно, обов'язково прийде сатана і посіє суперечку, сварку і розділення про прісний чи квашений хліб, про вино чи сік, про декілька великих чи багато маленьких чаш, про те, що їмо хліб чи м'ясо. Але і про це Господь Ісус попередив, та учні ніяк не навчаться відділяти суть і істину від звички і традиції.
Не забуду і про другий урок того вечора - він надважливий і надсуттєвий. Ради цього уроку Ісус зробив роботу раба. Він, на-всю-країну-відомий чудотворець і раввин мив своїми руками бруднючі ноги учням – рибакам, бунтівникам і митникам. Для чого? Бо знав, що вірус гріха через який Йому потрібно вмерти особливо жостоким способом, мов розбійник, сильно в’ївся в область лідерства. Хто керує - той має, той дуже зверху і йому можна те, чого не можна іншим. Катастрофа Ісусового вчення полягала у тому, що нова лідерська парадигма визначала готовність брати до уваги найгостріші потреби людини і конкретну практичну допомогу самого лідера. Від тепер не роздає команди і не вимагає безумовного послуху але об'єднує посвячених надихаючи їх власним прикладом до праці.
Ось для чого Ісус зняв костюм і сорочку з краваткою - не зручно у тому всьому "мити ноги" - спуститися донизу на підлогу і там служити ведучи за собою таких же ненормальних.
... Мені всеодно важко уявити Ісуса в робочих шортах, та й реакція Петра мені близька. Але я хочу мати частку з Ісусом, тому у мене немає іншої парадигми лідерства.
Господи, дай мені байдужість до титулів і посад, дай мені терплячого несприйняття улесливої шанобливості ближніх. Збережи від командирського духу, мислення, інтонації. Головне очі мені дай відкриті, щоб бачити де мене потребують люди і упокорення щоб таки туди йти. Амінь